Вивчено ліпідний склад тіней еритроцитів і плазми крові у ліквідаторів через 12 років після аварії на ЧАЕС. Обстежено три групи людей: ліквідатори аварії на ЧАЕС, неопромінені пацієнти з соматичною патологією та здорові особи. Вміст фосфоліпідів вивчали за допомогою двовимірної мікротонкошарової хроматографії на силікагелі, а жирних кислот і холестеролу - методом газової хроматографії. Встановлено, що в тінях еритроцитів ліквідаторів істотно зростає рівень загального холестеролу та загальних фосфоліпідів. Крім того, зростає рівень сфінгомієліну та фосфатидилетаноламіну. У декотрих опромінених пацієнтів детектується лізофосфатидилетаноламін. У цьому випадку розподіл діацильної та плазмалогенної форми фосфатидилхоліну та фосфатидилетаноламіну не змінюється. Також практично не змінюється жирнокислотний склад тіней еритроцитів, за винятком достовірного зростання рівня 22:5 n-3, вірогідного зниження 22:5 n-6. Індекс ненасиченості залишається незмінним. У плазмі крові змін зазначених показників не зареєстровано. До того ж зміни ліпідного складу крові ліквідаторів аварії на ЧАЕС та неопромінених пацієнтів із соматичною патологією були подібними. Отримані результати свідчать про наявність неспецифічних віддалених ефектів після опромінення малими дозами іонізуючого випромінювання.

Розроблено біоафінний сенсор, який базується на поверхневому плазмонному резонансі з золотим покриттям в якості трансдьюсера. Сенсор, що запропоновано, використовується для контролю взаємодії антигену з антитілом. З метою модифікації поверхні трансдьюсера було сформовано два типи молекулярних ансамблів меркаптанів. Показано, що розроблений нами біоафінний сенсор дозволяє виявляти мінімальні (біля 1 мкг/мл) концентрації антитіл до міоглобіну з серця людини, який був попередньо іммобілізований на чутливій поверхні. Відмічено особливості динаміки білкових взаємодій: час, необхідний для утворення зв'язку між біоспецифічними компонентами не перебільшував 5 хв; після розриву специфічного зв'язку можливо отримувати сигнал знову (у кожному з послідуючих 7-9 циклів взаємодії антигену з антитілом). Одержані результати дозволяють запропонувати поверхневий плазмонний резонанс для оцінки рівня міоглобіну в біологічних рідинах.

Розглянуто проблему визначення афінності двох видів бівалентних антитіл у їх суміші. Показано, що криву зв'язування на відповідних координатах можна використовувати для побудови системи чотирьох рівнянь із чотирма невідомими або системи з двох рівнянь з двома змінними. Числове розв'язання цих систем рівнянь дає можливість одержати константи афінності для антитіл та взаємовідношення між концентраціями антитіл у суміші, що мають бути визначеними.

Із молока людини послідовним хроматографуванням на протеїн А-сефарозі, DEAE-фрактогелі та DNA-целюлозі виділено анти-ДНК sIgA, спроможні гідролізувати плазмідну ДНК з утворенням лінійних форм. Виявлено, що інкубація sIgA з пермеабілізованими тритоном X-100 ядрами клітини нирки свині призводить до утворення електрофоретично рухливих форм ядерних нуклеїнових кислот і пригнічення фосфорилювання ядерних білків. Зроблено припущення, що анти-ДНК sIgA, які виявляють ендонуклеазну активність, спричиняють деградацію хроматину клітинних ядер.

Для детекции антител против вируса бычьей вирусной диарреи (ВБВД) методом ИФА необходимо подготовить адекватное количество иммунологически активных и специфичных антигенов ВБВД из культуры, инфицированной цитопатогенным Орегон С24V штаммом ВБВД. Использованы методы, предлагаемые разными авторами, и определен основной, минимально влияющий на иммунологическую активность и специфичность вирусных протеинов и позволяющий определить самый широкий спектр антител против вирусных белков, вызывающих антителопродукцию. НДС-ПААГ, Вестерн блот, ИФА показали, что самую широкую панель активных вирусных протеинов, способных вызвать антителопродукцию в гипериммунной сыворотке, можно получить после обработки клеточных фрагментов ультразвуком с последующим осаждением ультрацентрифугированием на градиенте сахарозы (20-50 %). Антигены ВБВД показали суперчувствительность к протеазам, неионным сурфактантам и склонность к деградации протеинов с последующей иммунологической инактивацией. Также обнаружена склонность вирусных протеинов к ассоциации и реассоциации с компонентами клеточного и сывороточного происхождения, сильно влияющая на специфичность ИФА. Их антигенность определяют лабильные конформационные антигенные детерминанты.

Встановлено взаємозв'язок тривалої інгаляції Чорнобильського пилу з формуванням хронічного прогресуючого захворювання легень, виявлено інтенсифікацію окислювальних процесів. Відмічено зв'язок між рівнем пероксидного окислення ліпідів та ступенем дисбалансу протеїназо-інгібіторної системи крові. Негативний вплив несприятливих екологічних обставин, у тому числі іонізуючої радіації, знаходить прояв у нестабільності мембранних процесів, що може провокувати як розвиток патологічного процесу в locus minoris, так і зниження загальної резистентності організму.

Останні дослідження виявили можливість кальційнезалежних взаємодій деяких рецепторів адгезії лімфоцитів та нейтрофілів, в т.ч. молекулу L-селектину. Фукоїдан, відомий як можливий кальцій-незалежний ліганд до L-селектину, та моноклональні антитіла людини до L-селектину людини іммобілізовано на магнітних полістеринових кульках (МПК). Дану модель лейкоцитарно-поверхневої взаємодії використано для вивчення адгезії лейкоцитів людини за різних умов. З'ясовано, що за наявності іонів кальцію, 30 % мононуклеарів периферичної крові людини, отриманих методом фікольної седиментації, та 75 % лейкоцитів периферичної крові людини, отриманих методом декстранової седиментації, специфічно зв'язувалися з фукоїданом, іммобілізований на МПК. За відсутності іонів кальцію, 55 % лейкоцитів периферичної крові людини, отриманих методом декстранової седиментації, специфічно зв'язувалися з фукоїданом, іммобілізованим на МПК. Ця специфічна взаємодія інгібується надлишком вільного фукоїдану. Результати свідчать про наявність на лейкоцитах людини кальційнезалежних детермінант адгезії специфічних до фукоїдану. Проте після інкубації свіжої периферичної крові людини з фукоїданмодифікованими МПК за відсутності іонів кальцію, специфічне зв'язування не спостережено. Більш ніж 90 % ДСЛЛ специфічно зв'язувалися з МПК, модифікованими моноклональними антитілами до L-селектину людини незалежно від присутності іонів кальцію.

Подібні результати отримано після інкубації свіжої периферичної крові людини з МПК, яку було модифіковано моноклональними антитілами до L-селектину людини за відсутності іонів кальцію.

За активації системи зсідання крові з'являється фермент тромбін, який відщеплює від фібриногену 2 фібринопептиди А, - і фібриноген перетворюється на фібрин des-AA, здатний спонтанно полімеризуватися. За підвищених концентрацій тромбіну від фібрину des-AA на рівні проміжних полімерів відщеплюються 2 фібринопептиди В, - і фібрин des-AA перетворюється на фібрин des-AAВВ. В експериментальних дослідженнях широко використовуються ці дві форми фібрину. Проте фібрин des-AA звичайно отримують, використовуючи отрути змій типу рептилази. Раніш було отримано фібрин des-AA з використанням фізіологічного ферменту тромбіну, однак він мав домішки фібрину des-AAВВ. У даній роботі наведено метод отримання фібрину des-AA за допомогою тромбіну, що не має домішок фібрину des-AAВВ.

Обговорено пов'язаний з трансгенними технологіями фактор ризику, зумовлений можливістю утворення білків - ініціаторів пріонобумовлених нейродегенеративних процесів внаслідок можливого мембранного фолдингу частини рекомбінантного білка.

Підбито підсумки циклу розрахунково-теоретичних досліджень фізико-хімічних закономірностей прототропної таутомерії нуклеотидних основ, виконаних у рамках напівемпіричного квантово-хімічного методу AM1 (режим оптимізації всіх структурних параметрів). Застосовано нетрадиційний підхід, який грунтується на тому, що максимальна чисельність сімейства прототропних таутомерів основи визначається загальною кількістю протонів і вільних електронних пар атомів-акцепторів протона. Встановлено, що стосовно прототропної таутомерії нуклеотидні основи є значно мобільнішими структурами (прототропна таутомерія нуклеотидних основ має молекулярно-цвітеріонний характер і відбувається за участі карбопротонів), ніж це вважалося раніше. Доведено біологічну значимість отриманих результатів, сформульованих максимально узагальнено, які можуть бути розповсюджені, на більш широке коло об'єктів, ніж канонічні нуклеотидні основи, їх "складові частини" та продукти дезамінування.

Изложены современные взгляды на роль липидных компонентов мембран хлоропластов в формировании адаптивных реакций растений к водному, низкотемпературному и высокотемпературному стрессам. Показано, что трансформационные изменения отдельных липидных компонентов мембран обеспечивают процесс биохимической адаптации организма путем поддержания гомеостаза и сохранения определенного уровня вязкости липидного бислоя при изменении условий окружающей среды. Обсуждены дискуссионные аспекты долговременных и мгновенных адаптационных реакций липид-белковых комплексов мембран. Рассмотрена возможность осуществления липидами сенсорных функций при генетической регуляции адаптационных механизмов.

Стаття містить дані про наукову спадщину академіка О.В.Палладіна - засновника та визнаного патріарха вітчизняної і світової фукціональної нейрохімії, а також про досягнення його наукової школи. Висвітлено її найбільш суттєві досягнення у двох головних напрямках: 1) дослідження хімічної топографії нервової тканини, а саме визначення локалізації та вмісту хімічних компонентів у морфологічно та функціонально різних відділах і мікроструктурних утвореннях центральної та периферичної нервової системи; 2) започаткування та розробка галузі функціональної нейрохімії - з'ясування зв'язку між складом і інтенсивністю біохімічних перетворень внутрішньоклітинних хімiчних компонентів та функціональною активністю різних структур нервової тканини, пізнання біохімічних основ і молекулярних механізмів фізіологічних функцій цих структур. Наведено відомості щодо активної участі О.В.Палладіна, його учнів і послідовників у роботі міжнародного та європейського нейрохімічних товариств, міжнародних нейрохімічних журналів, з'їздів тощо.

Перетворення фібриногену на мономерний фібрин з наступним утворенням тривимірної структури фібринового згустка є одним з кінцевих етапів активації системи осідання крові. Активація плазміногена тканинним активатором плазміногена на поверхні фібринового згустка є однією з ключових реакцій системи фібринолізу. Вплив різних факторів на перетворення плазміногена на плазмін може істотно змінювати рівновагу між ланками системи гемостазу: осіданням і фібринолізом. Вивчено активацію плазміногена тканинним активатором плазміногена на поверхні фібринових згустків, утворених за різних умов- на поверхні розділу фаз і за умов однієї фази. Проаналізовано швидкість активації плазміногена тканинним активатором плазміногена на згустках з поверхневим шаром та без нього залежно від ступеня стабілізації згустків фактором ХIII. Одержані дані дозволяють зробити висновок, що зміни у структурі фібринового згустка залежать від умов його формування. Структура поверхні згустків істотно впливає на процес активації плазміногена тканинним активатором плазміногена.

Досліджено вплив специфічної індукції та інгібування ксантиноксидази печінки щурів на активність глутатіонової антиоксидантної системи, пероксидне окиснення ліпідів, вміст цитохрому Р-450 та кортикостероїдів у печінці щурів. Установлено, що між активністю ксантиноксидази і глутатіонової антиоксидантної системи та пероксидним окисненням ліпідів існує пряма залежність. Навпаки, між активністю ксантиноксидази та вмістом цитохрому Р-450 і кортикостероїдів спостерігається зворотний зв'язок.

Вивчено чутливість мембранозв'язаної ацетилхолінестерази до ультрафіолетових променів за наявності агентів, як вибірково модифікують ліпідну фазу і інтегральні білки мембран еритроцитів, - бензилового спирту та конканаваліну А. Встановлено, що УФ-опромінення мембран еритроцитів людини в інтервалі довжини хвиль 240-390 та 300-400 нм приводять до різноспрямованих змін активності ферменту, які зумовлені різною природою та вмістом хромофорних груп УФ-світла в мембранах. Запропоновано схему процесів, що спричинюють фотомодифікацію мембранної ацетилхолінестерази із врахуванням внеску в ці процеси окремих структурних компонентів мембран. Дійшли висновку про можливість регуляції УФ-чутливості ферменту екзогенними агентами, які модифікують стан найближчих до нього молекул.

Исследована динамика селензависимых ферментов - глутатионпероксидазы и тироксин-5'-дейодиназ типов I и II - в эритроидных клетках в зависимости от возраста новорожденных поросят (1-, 3-, 5- и 10-дневных), а также влияния на них гормонов (тироксина, гидрокортизона), ионов селена и железа. Установлено, что активность исследуемых ферментов эритробластов костного мозга в неонатальный период развития животных увеличивается. При этом повышается общая активность дейодиназ вследствие увеличения активности как изофермента типа I, так и типа II. Наиболее выраженно повышается активность дейодиназы типа I в эритробластах 3-дневных поросят, а типа II - у 10-дневных. После инъекции животным тироксина и гидрокортизона активность ферментов в исследуемых клетках снижается, тогда как после введения селенита натрия - увеличивается.

Наведено результати дослідження вмісту вільних амінокислот сироватки крові у щенят гренландського тюленя в nepші дні адаптації в умовах океанаріума. З'ясовано, що зміни в амінокислотному складі найбільш виражені у першій декаді спостереження і виявляються у збільшенні концентрації вільних амінокислот за рахунок ендогенного їх надходження у кров. У такий самий період визначено амінокислотний дисбаланс, зумовлений стресом у тварин. Результати дослідження свідчатъ про посилення катаболізму білків в умовах стресу, тому необхідною є корекція білкового обміну для профілактики гіпотрофії у щенят тюленів.

АМР-дезаминаза (АМРD) катализирует необратимый гидролиз АМР с образованием ИМР и аммиака. Как интегральная часть цикла пуриновых нуклеотидов, она участвует в дезаминировании аминокислот и обеспечивает их включение в обмен углеводов. В связи с тем, что АМРD конкурирует с 5'-нуклеотидазой за АМР, она опосредствованно задействована в регуляции уровня аденозина. О важной роли этого фермента свидетельствуют также обнаруженные связи между снижением активности АМРD и рядом нейромышечных, а, возможно, и иммунных патологий. Приведена информация, касающаяся механизма реакции, наличия изоформ, экспрессии генов в норме и при патологических процессах. Активность АМРD регулируется доступностью субстрата, общим пулом адениловых нуклеотидов, GTP, продуктом катализированной реакции ИМР, неорганическим фосфатом и др. В последние годы накопилось достаточно информации про возможность участия обратимого фосфорилирования протеинкиназами и связывания с клеточными структурными элементами в регуляции особенностей фермента при изменении физиологического состояния организма.

Приведены результаты анализа пяти мутаций гена фенилаланингидроксилазы. Установлено, что в украинской популяции мажорной является мутация R408W, которая встречается с частотой 66,6 %. Мутации R158Q и Y414C обнаружены с частотой 2,5 и 1,25 % соответственно. Проведен анализ VNTR-полиморфизма гена фенилаланингидроксилазы среди 470 доноров и 39 больных фенилкетонурией. Идентифицировано семь алельных вариантов и 15 гаплотипов. Установлено выраженное неравновесие по сцеплению мутации R408W с гаплотипом 03 VNTR-полиморфизма. Обсуждена целесообразность молекулярно-генетического анализа мутаций и VNTR-полиморфизма гена фенилаланингидроксилазы для диагностики фенилкетонурии в Украине.

У процесі отримання пептид-білкових кон'югатів глутаральдегідним методом на молекулі-носієві з'являються антигенні детермінанти, до складу яких входять залишки глутарового альдегіду (ГА) та блокувального аміну, як правило, гліцину. Серед антитіл, спрямованих до цих антигенних детермінант, виявлено антитіла, специфічні до блокувального агента. На афінному сорбенті гліцин- оксиран- сефароза виділено антитіла, яким притаманна чітко виражена специфічність до залишку гліцину. Такі антитіла розпізнавали залишок гліцину, кон'югований з білками за допомогою ГА та з глікогеном за допомогою біс-оксирану, але не розпізнавали інші амінокислоти у складі аналогічних кон'югатів. Таким чином, залишок гліцину є імунодомінантною групою епітопа, який розпізнається даними антитілами. Припущено, що білки, оброблені ГА, можна використовувати для отримання високоспецифічних антитіл до амінокислот та інших амінів.